Людям страшно нічого не відчувати. Тому вони часто зосереджуються на негативному. Простіше зрозуміти, що нас не влаштовує, і рухатися від цього, аніж не рухатися взагалі. Відповісти ж на запитання «А чого хочу замість цієї ситуації?» — складніше.
Запитання «Що буде для тебе найкращим результатом за рік?» мої клієнти називають найважчим. Важко зізнатися собі в цьому, але правда така: формулюючи чітко свої мрії, бажання та цілі, ми робимо їх визначеними, таким чином запускаючи нейромедіатор дофамін. Він допомагає здійснювати вибір і діяти. Тобто щойно формується ясність — мозок готовий відправити нас виконувати задумане.
Чому ж не завжди є ця готовність робити новий крок у житті, навіть якщо результати дуже потрібні? Звідки береться прокрастинація?
У мене є така практика пошуку справжньої причини відсутності результатів. Дайте відповідь на п’ять запитань:
- Що найважливіше в тому, чого я хочу?
Приклад — топменеджер великої компанії розповідає про те, чого хоче за рік: піти нарешті з найму та відкрити власний бізнес, краще — виробничий. Менше працювати і більше подорожувати. Накопичити капітал, вкласти в нерухомість і так сформувати пасивний дохід до пенсії. І ще переїхати з квартири в будинок та завести собаку.
Питаю: «А що найважливіше?»
Відповідь: «Найважливіше — свобода! Не залежати від чужих рішень і графіка, встановленого не мною».
Отже, мета — не створення бізнесу, а свобода ухвалення рішень, зокрема про свій графік. І тоді старт власного бізнесу стає лише одним із можливих рішень. І від усвідомлення, що шляхів кілька, вже з’являється відчуття свободи. А з цього відчуття вибір робити значно легше та цікавіше.
А допоки це запитання не поставлено, людина дивиться на створення бізнесу як на мету, її лякає обсяг незвичної відповідальності, в цьому мало енергії, а якщо немає енергії — немає й результату.
- А якщо все залишиться як є?
Просто уявіть, що все залишиться як є, і ваші задуми не стануть реальністю. Якщо вам загалом ОК — імовірно, все не так уже вам і не підходить, і те, що ви вважали метою, було лише продуктом емоційної реакції на якийсь ситуативний тригер.
Якщо вважаєте, що в жодному разі не готові це прийняти — переходьте до наступного запитання.
- Із якої причини в мене досі немає того, що для мене важливо?
Складімо навіть список. Якщо те, чого я хочу, для мене таке важливе і в жодному разі не влаштовує нинішня ситуація, то з яких причин я ще не маю того, що так хочу? Написавши, перевірте, щоб усі відповіді були про вас.
Приклад — засновник бізнесу хоче так відбудувати бізнес-процеси, щоб найняти виконавчого директора, передати справи та перейти в розряд інвесторів без втручання в операційне управління і зайнятися творчістю.
Запитую: «Що заважає це зробити?»
Відповідь: «Дуже складно знайти хорошого директора, до того ж співробітники наразі не самостійні, плюс ніхто на ринку не вміє описувати якісно бізнес-процеси».
Запитую: «А що всередині тебе заважає?»
Відповідь після тривалої паузи: «Сумніви, що бізнес не розвалиться, якщо я вийду з управління.»
- Яке рішення я насправді не ухвалюю?
У випадку з власником бізнесу, який ніяк не міг найняти директора і піти в творчість, внутрішнім неприйнятим рішенням було: віддати вплив іншій людині.
Яке рішення ви насправді не ухвалюєте, не роблячи чогось, що важливе для вас?
- Для чого мені потрібна відсутність результатів?
Давайте так. Якщо ми не маємо чогось, що хочемо, то за цим завжди стоять наші думки, які генерують нересурсні стани, в яких ми не здатні діяти. Можна назвати їх страхами.
А страхи, своєю чергою, – це наша внутрішня система безпеки: механізм, який нас захищає. Іншими словами, приносить нам користь.
Несподівано. Залишилося побачити за тим, що не сталося, яку користь воно нам приносить. Для чого нам потрібна відсутність результатів? Подивіться глибше на рівень цінностей. Від чого ви самі себе захищаєте, не маючи того, що, здавалося б, важливо для вас?
Приклад — фінансовий директор хоче змінити роботу. Але на відправлені резюме немає реакції, а кілька співбесід пройшли провально. Під час аналізу стає зрозуміло: є страх вийти із зони комфорту, тому й відбувається прихований саботаж.
Є в сесії з клієнтами цікавий момент. Спершу пауза та глибоке осмислення, а потім видих і усвідомлення. Людина починає усміхатися та рухатися, і це сигнал, що вона готова реалізовувати. Якщо немає результатів — пройдіть той самий шлях.
